Стаття Ніни Лемеш про роботу коментатором на каналі Спорт-1

  Цей матеріал можна також прочитати на російській мові (дивіться нижче) 

   від адміна: Після закінчення спортивної кар'єри спортсменам буває досить важко знайти себе в "звичайному" житті, тому що спорт, і біатлон в тому числі, - це, висловлюючись медичною термінологією, діагноз, який ставиться усім, хто присвятив своє життя саме цій справі. Ми, уболівальники, також трохи "хворіємо" біатлоном, але все ж не можна порівняти наші хвилювання, сподівання, надії перед екранами телевізорів з багаторічними фізичними і емоційними навантаженнями наших спортсменів. І ось саме про те, як відбувається непростий перехід до життя поза лижнею та стрільбищем, як сприймається біатлон з нашого, уболівальницького, боку екрану телевізора, цей невеличкий матеріал від Ніни Лемеш, чернігівської біатлоністки, члена збірної України у 1995-2007 роках, багаторазової призерки чемпіонатів світу та Європи, яка праціє коментатором на каналі Спорт-1 та є одним з найактивніших членів нашого Клубу.

Ніна Лемеш:

Скільки б не виблискувала зірка спортсмена, настає час, коли… НІ, вона не згасає, вона просто переходить на "нову орбіту". Щодо зірки, це звісно досить голосно сказано відносно чернігівських спортсменів (я про те, що зірками себе ніхто не вважає, зазвичай говорять, що ми просто виконуємо свою роботу). Але час "іти зі спорту" приходить все одно. Тому відкриватиму зараз усім уболівальникам секрети чемпіонів і призерів світових і європейських першостей.

Насправді час іти зі спорту - це дуже важкий і жорстокий час для спортсмена. Ну уявіть: після божевільного графіка зборів і змагань раптом нікуди не потрібно бігти і виїжджати, не потрібно примушувати себе виходити на виснажливі тренування, перестає дзвонити телефон, і раптом виявляється, що після багатьох років занять спортсмен вже не може без цього жити, він почуває себе нікому не потрібним. Прийшов час знайти себе в цьому "буденному житті". Не усім відразу це вдається.

Дякувати Богу і моїй сім'ї, для мене цей період життя пройшов безболісно. Я знайшла найкращий спосіб піти зі спорту - ми вирішили подарувати нашій донечці Настулечці братика. У мене відразу з'явилися обов'язки, турботи плюс старша дитина, і часу думати про спорт просто не було. Правда, до цього питання я повернулася, коли підріс Артемка, але це вже були інші почуття.

Природно, що увесь цей час я відстежувала гонки, спілкувалася зі збірниками, взагалі була в курсі справ в біатлоні. І одного дня на мій номер подзвонили з спортивного каналу Спорт 1 і попросили допомогти провести в прямому ефірі гонки з Олімпійських ігор у Ванкувері у якості експерта. Сумнівів на згоду у мене не було ані секунди: "Звичайно ТАК – це ж мій біатлон". Дякувати чоловіку, він мене підтримав. Вова узяв на себе обов'язки по догляду за дітьми, поки мама пропадала в Києві (коментарі йшли в основному в прямому ефірі з київської студії). Не дуже легко поєднувати два міста, бо доводилося в дні гонок їздити в Київ і повертатися - удома мене чекали діти.

До нової роботи у мене був величезний інтерес, я навіть до кінця недостатньо розуміла відповідальність прямих ефірів (перший сезон я працювала з журналістом і увесь об’єм інформації лежав на ньому). Ось з журналістом мені повезло та і команда, яка працювала на каналі дуже тепло і дружньо мене прийняла, і не лише мене, чоловічі перегони коментував Руслан Лисенко. А Женя Золотоверха (з нею я працювала в ефірі) своїм відношенням, інтересом до біатлону і до мене особисто так мене захопила цією роботою, що на наступний спортивний сезон я гонки вела в прямому ефірі вже сама. Якихось інструкцій, порад, коректив після перших передач не було (працювати наосліп погано і важко). Дрібні і дуже скупі негативні відгуки уболівальників трішки "приструнювали" мене і давали спрямованість на роботу, але цього мало. Я прагнула підготуватися до кожної гонки, шукала інформацію, вивчала статистику, читала новини, готувала шпаргалки (коли кожну хвилину міняється на екрані картинка і її потрібно не просто констатувати, а красиво і цікаво змалювати, то підготовлена інформація просто вилітає з голови), де могла спілкувалася із збірною, відстежувала всеукраїнські і європейські змагання (по собі пам'ятаю як цікаво дивитися живі, наповнені сенсом, з приємним поставленим голосом репортажі).

Мені цікаво було стежити за новими іменами в біатлоні, приємно дивитися на видатні результати нашої збірної, на дівчат, яких я пам'ятала ще не зовсім упевненими у собі, зовсім ще дітьми. Перші і не лише перші ефіри для мене записували, але слухати я їх не могла, та і зараз теж не можу. Мене вистачало буквально на пару фраз і усе. Мені хотілося усе змінити: і сказати все по-іншому, і з іншою інтонацією, і взагалі я все уявляла собі по-іншому. Мені здається, набагато цікавішими, веселішими, змістовнішими і просто емоційнішими були б парні трансляції, коли підключалися б тренери, діючі спортсмени, ветерани біатлону. Тим паче, що практично неможливо витягнути якусь інформацію з спортсменів, які беруть безпосередню участь в перегонах. По собі пам'ятаю, як не хочеться перед гонкою витрачати свої сили і енергію на інтерв'ю і навіть просто дзвінки. Одному спілкування допомагає відволіктися від переживань, а іншому - заважає налаштується на гонку. Мені хотілося донести до уболівальників нову, цікаву, не відкриту інформацію: що робить, як готується, як настроюється, що відчуває спортсмен перед гонкою і після неї, якісь несекретні секрети, розповісти про роботу сервісменів і організаторів, лікарів і масажистів, взагалі трошки впустити уболівальників у світ біатлону. Але прямі ефіри - це суперскладно: тримати картинку, відстежувати результати за кадром, своєчасно давати додаткову інформацію. І усе це приємним, поставленим голосом, та ще і красивою, правильною мовою.

В усій цій справі я була аматором і першовідкривачем з боку спортивної братії. Це і почесно і начебто дуже здорово (повна свобода в думках, стилях і манерах вести ефіри: що придумаєш, усе можеш реалізовувати), але потрібні також знання. Я, напевно, гостріше за уболівальників біля екранів відчула дефіцит на наших спортивних каналах коментаторів-професіоналів.

Провідні телеканали мають своїх акредитованих журналістів і коментаторів на міжнародних змаганнях. Збірна команда України - один з лідерів світового біатлону і в нашій країні з кожним роком все більше людей дивиться цей видовищний вид спорту, а перегляд в прямому ефірі часто залишається мрією. Перший національний канал купує ліцензію на прямі трансляції біатлонних перегонів, а Спорт 1 вже домовляється з національним. Так в минулому сезоні УТ 1 не дав субліцензію спортивному каналу на трансляцію Чемпіонату світу з біатлону. Називається, і не сам гам, і іншому не дам. Але ж уболівальника не повинні цікавити ці питання. Нецікаво це і мені. Ми просто хочемо вболівати за наших і коментувати результати наших спортсменів. Євроспорт - класний канал, але там вболівають за росіян, німців. Все це, звичайно, питання державного рівня, і я особисто знаю, яку величезну роботу веде в цьому плані наша федерація біатлону і особисто Володимир Михайлович Бринзак. І нам залишається тільки сподіватися і чекати. Чекати також аналітичні і авторські передачі із залученням спортсменів і тренерів. Добре, що такі передачі є про футбол, бокс, але ми хочемо і про біатлон.

Найприємнішими і найнесподіванішими для мене стали позитивні відгуки про мої коментарі наших спортсменів. Це і винагорода за виконану роботу, і відповідальність перед майбутніми ефірами. Сподіваюся, що з початком наступного сезону вони будуть в ефірах спортивних каналів і обов'язково прямих. Адже ми так ЧЕКАЄМО час, коли зойкатимемо від промахів і волатимемо від радості перемог наших рідних і дорогих біатлоністів…

---

Статья Нины Лемеш о работе комментатором на канале Спорт-1

  Этот материал можно прочитать на украинском языке (смотрите выше)

Нина Лемеш:

  Сколько бы не блистала звезда спортсмена, приходит время, когда… НЕТ, она не гаснет, она просто переходит на «новую орбиту». Насчет звезды это конечно громко сказано относительно черниговских спортсменов (я о том, что звездами себя никто не считает, обычно говорят, что мы просто выполняем свою работу). Но время «ухода из спорта» приходит всё равно… Буду открывать сейчас всем болельщикам секреты чемпионов и призеров мировых и европейских первенств…

На самом деле уход из спорта – это очень тяжелое и жестокое время для спортсмена. Ну представьте: после сумасшедшего графика сборов и соревнований вдруг никуда не надо бежать и уезжать, не надо заставлять себя выходить на изнурительные тренировки, перестает звонить телефон, и вдруг оказывается, что после многих лет занятий, спортсмен уже не может без этого жить, он чувствует себя никому не нужным… Пришло время найти себя в этой «обыденной жизни». Не всем сразу это удается…

Слава Богу и моей семье, для меня этот период жизни прошел безболезненно. Я нашла самый лучший способ уйти из спорта – мы решили подарить нашей доченьке Настулечке братика. У меня сразу появились обязанности, заботы плюс старший ребенок, и времени думать о спорте просто не было. Правда, к этому вопросу я вернулась, когда подрос Артемка, но это уже были другие чувства…

Естественно все время я отслеживала гонки, общалась со сборниками, в общем была в курсе дел в биатлоне. И однажды на мой номер позвонили со спортивного канала Спорт 1 и попросили помочь провести в прямом эфире гонки с Олимпийских игр Ванкувера в качестве эксперта. Сомнений на согласие у меня не было ни секунды: «Конечно ДА, это же мой биатлон…» Спасибо меня поддержал супруг. Вова взял на себя обязанности по уходу за детьми, пока мама пропадала в Киеве (комментарии шли в основном в прямом эфире с киевской студии). Не очень легко совмещать два города (приходилось в дни гонок ездить в Киев и возвращаться – дома меня ждали дети)…

К новой работе у меня был огромный интерес, я даже до конца недопонимала ответственность прямых эфиров (первый сезон я работала с журналистом и весь объём информации лежал на нем). Вот с журналистом мне повезло да и команда, которая работала на канале очень тепло и дружественно меня приняли, и не только меня, мужские гонки комментировал Руслан Лысенко. А Женя Золотоверхая (с ней я работала в эфире) своим отношением, интересом к биатлону и ко мне лично так меня увлекла этой работой, что на следующий спортивный сезон я гонки вела в прямом эфире уже сама. Каких-то инструкции, советов, корректив после первых передач не было (работать вслепую плохо и тяжело). Мелкие и очень скупые негативные отзывы болельщиков немножко «строили» меня и давали направленность на работу, но этого мало. Я старалась подготовиться к каждой гонке, искала информацию, изучала статистику, читала новости, готовила шпаргалки (когда каждую минуту меняется на экране картинка и ее надо не просто констатировать, а красиво и интересно обрисовать, то подготовленная информация просто вылетает из головы), где могла общалась со сборной, отслеживала всеукраинские и европейские соревнования (по себе помню как интересно смотреть живые, наполненные смыслом, с приятным поставленным голосом репортажи).

Мне интересно было следить за новыми именами в биатлоне, приятно смотреть на выдающиеся результаты нашей сборной, на девчонок, которых я помнила не совсем уверенными и совсем еще детьми. Первые и не только первые эфиры для меня записывали, но слушать я их не могла, да и сейчас тоже не могу. Меня хватало буквально на пару фраз и всё… Мне хотелось все поменять: и сказать все по-другому, и с другой интонацией, и вообще я все представляла себе по-другому. Мне кажется намного интереснее, веселее, содержательнее и просто эмоциональнее были бы парные трансляции, когда подключались бы тренеры, спортсмены действующие, ветераны биатлона. Тем более, что практически невозможно вытащить какую-то информацию от спортсменов, которые принимают непосредственное участие в гонках. По себе помню, как не хочется перед гонкой тратить свои силы и энергию на интервью и даже просто звонки. Одному общение помогает отвлечься от переживаний, а другому – мешает настроится на гонку. Мне хотелось донести до болельщиков новую, интересную, не открытую информацию: что делает, как готовится, как настраивается, что чувствует спортсмен перед и после гонки, какие–то несекретные секреты, рассказать о работе сервисменов и организаторов, докторов и массажистов, в общем немного пустить болельщиков в мир биатлона. Но прямые эфиры – это суперсложно: держать картинку, отслеживать результаты за кадром, по делу добавлять информацию со стороны… и все это приятным, поставленным голосом, и красивым, правильным языком.

Во всем этом деле я была любителем и первооткрывателем со стороны спортивной братии. Это и почетно и вроде бы очень здорово (полная свобода в мыслях, стилях и манерах вести эфиры, что придумаешь, все можешь реализовывать), но нужны знания. Я наверное, острее болельщиков у экранов почувствовала дефицит на наших спортивных каналах комментаторов–профессионалов.

Ведущие телеканалы имеют своих аккредитованных журналистов и комментаторов на международных соревнованиях. Сборная команда Украины – одна из лидеров мирового биатлона и в нашей стране с каждым годом все больше людей смотрит этот зрелищный вид спорта, а просмотр в прямом эфире часто остается мечтой. Первый национальный канал покупает лицензию на прямые трансляции биатлонных гонок, а Спорт 1 уже договаривается с национальным. Так в прошлом сезоне УТ 1 не дал сублицензию спортивному каналу на трансляцию Чемпионата мира по биатлону. Называется и сам не гам и другому не дам. А болельщика не должны интересовать эти вопросы. Неинтересно это и мне. Мы хотим болеть за наших и комментировать результаты наших спортсменов. Евроспорт – классный канал, но там болеют за русских, немцев… Это, конечно, вопрос государственного уровня, и я лично знаю, какую огромную работу ведет в этом плане наша федерация биатлона и лично Владимир Михайлович Брынзак. А нам остается только надеяться и ждать. Ждать также аналитические и авторские передачи с привлечением спортсменов и тренером. Хорошо, что такие передачи есть о футболе, боксе, но мы хотим и биатлон…

Самым приятным и неожиданным для меня стали положительные отклики о моих комментариях наших спортсменов. Это как награда за проделанную работу, так и ответственность перед будущими эфирами. Надеюсь, что с наступлением следующего сезона они будут в эфирах спортивных каналов и обязательно прямых. Ведь мы так ЖДЁМ время, когда будем ойкать от промахов и визжать от радости побед наших родных и дорогих биатлонистов…